курсы 1с программирование
Вы сможете заранее купить дешевые авиабилеты со скидкой эконом класса сидя за компьютером.
Материальная помощь детям

СПИСОК АВТОРІВ

Керівник НДР                                                    О. Черниш
зав. кафедрой "Філософія"                                   (розділ 1)
докт. філос. наук, проф.

канд. філос. наук, доцент,                               Л. Миколюк
відповідальний виконавець
канд. філос. наук, доцент                                В. Куліченко

(розділ 3)

канд. істор. наук, доцент І. Хлистова

                                                                              (розділ 4)
канд. екон. наук, доцент                                 Л. Шеєнко
(розділ 5)
викладач                                                          О. Сіренко
(розділ 6)
канд. філос. наук, доцент                              Л. Миколюк
(розділ 7)
канд. пед. наук, доцент                                  М. Бондаренко
(розділ 8)
канд. філос. наук, доцент                               В. Єрьоменко
(розділ 9)
канд. філос. наук, доцент                               Т. Воєцька
(розділ 10)
ст. викладач                                                     А. Голошубова
(розділ 11)
ст. викладач                                                     В. Ковбасюк
(розділ 12)
ст. викладач                                                      Т. Сіньковська
(розділ 13)
канд. істор. наук, доцент                                 М. Гребців
(розділ 14)
викладач                                                             Р. Скріпченко
(розділ 15)
канд.політ. наук, доцент                                   А. Ніжельська
(розділ 16)

нормоконтролер С. К. Котлярова

РЕФЕРАТ

Звіт про НДР: - 41 с., - рис., 1 додаток; 23 джерела.
Об’єкт дослідження-проблеми і перспективи сучасної цивілізації та формування особистості.
Мета роботи - дослідження світоглядних і методологічних аспектів базисних цінностей технологічної цивілізації та соціальних, культурних, психологічних характеристик людського існування у світі.
Методи дослідження: діалектичний, порівняльний, системний, аналізу та синтезу, наукового експерименту.
Цей звіт всебічно висвітлює різні форми наукової діяльності викладачів кафедри філософії за 2004 рік.
Дослідження головної мети зумовило вивчення комплексу суміжних тем, які охоплювали як теоретичний зміст кафедральних проблем, так і конкретні напрямки наукових досліджень з реалізації тематики кандидатських дисертацій.
Результатом досліджень з’яcовано, що сучасна цивілізація вступає в переломний момент. Старі форми культури потребують змін. Існує необхідність в нових способах розуміння світу та людини, в новій системі цінностей. На багато питань, що постали сьогодні, в нас поки що не має відповіді. В наш час можна констатувати факт кризи цивілізації та особистості. Вихід з цієї кризи неможливий без сукупних зусиль цілого комплексу філософських, культурологічних та соціальних досліджень.
Результати НДР знайшли відображення у практичних рекомендаціях для вдосконалення навчального процесу в морському університеті.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ, ГЕТЕРОГЕННІСТЬ, НОРМАТИВНА СИСТЕМА, ОСОБИСТІСТЬ, ДУХОВНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ, ГЛОБАЛЬНІ МЕТАМОРФОЗИ, НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ,ФІЛОСОФІЯ, ТВОРЧІСТЬ.
Умови отримання звіту: за договором
65029, м. Одеса – 29, вул. Мечнікова 34.

ЗМІСТ

   Вступ
1 Гетерогенні цивілізації
2 Право як нормативна система: обмеженість позитивізму та
соціологізму
3 Філософські проблеми становлення планетарної цивілізації і
культури
4 Цикли розвитку особистості та людства
5 Нова Європа: інтеграційні процеси та ідентичність
6 Глобальні метаморфози культури
7 Розвиток особистості як необхідна умова розвитку цивілізації
8 Місце і роль людини в цивілізаційних процесах
9 Філософсько-психологічні аспекти творчості
10 Трансформація сучасного мислення і проблема взаєморозуміння
11 До питання про предметний зміст феномена особистісного
і безособового в контексті історії і культури
12 Лідерство: погляд на проблему
13 Пріоритети дозвілля європейської та української молоді
14 Психологічні аспекти негативного впливу ігрової комп'ютерної
адикції
15 Деякі психологічні причини соматичних відхилень
16 Християнський гуманізм в системі конфесіональної
духовної діяльності (на прикладі протестантизму)
Висновки
Рекомендації
Перелік посилань

ВСТУП

У 2004 році кафедра філософії продовжувала працювати згідно затвердженого плану наукових досліджень за держбюджетною тематикою. Тема дослідження - "Актуальні проблеми розвитку загальнолюдської цивілізації".
Представлене дослідження - проміжний етап, пов'язаний з реалізацією відповідного серйозного та трудомісткого завдання - використання основних принципів методології цивілізаційного підходу до вивчення місця та ролі особистості в цивілізаційних процесах.
В колі уваги кафедри:
а) особливості вивчення гетерогенних цивілізацій;
б) філософсько-правові аспекти розбудови громадянського суспільства в Україні;
в) глобальні метаморфози культури;
д) духовні трансформації в сучасному світі;
е) особистість як складне системне утворення;
ж) трансформація сучасного мислення і проблема взаєморозуміння.
Вказані напрямки науково-дослідної роботи кафедри знайшли своє відображення в опублікованих та підготовлених до публікації наукових статтях, навчальних посібниках, тезах та доповідях на наукових та науково-методичних конференціях (див. додаток 1).
Вагомий внесок в науково-дослідну роботу складають наукові інтереси викладачів, що працюють над підготовкою кандидатських дисертацій.

1ГЕТЕРОГЕННІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Східні цивілізації традиційно є монолітними: держава у їх народів мовби зливається воєдино з виробництвом і розподілом, виконує роль головного власника. Вона інкорпорує в себе церкву, робить приводними механізмами своєї монополії общину і світські органи місцевого самоврядування. За допомогою своїх і чужих агентів виховує людину в дусі приналежності до цілого, а не як окремого індивіда з почуттям власної гідності, свободою і правами.
Західна цивілізація є плюралістичною. В ній більше співіснують і менше взаємознищують. У відносинах її суб'єктів багато упорядкованості і в той же час достатньо свободи для самовираження і творчості. В цій цивілізації більше розподілу (влад, виробників, індивідів) та більше балансів, що дозволяють у процесі взаємодії "зберегти справжню середину", як про це писав Нікколо Макіавеллі. Держава тут знаходиться у стані перманентної боротьби і співпраці з багатьма іншими суб'єктами громадянського суспільства, яких вона розглядає як партнерів: із суб'єктами виробничої діяльності, церквою, корпораціями, органами місцевого самоврядування, окремими громадянами. Усі вони є наділеними власною компетенцією, є підзвітними — врешті-решт суспільству, є автономними і мають власні "устави". Їх права і свободи державою не тільки не знищуються, а гарантуються і зберігаються.
Транзитним, зокрема східнослов'янській, цивілізаціям історично властиві нерозвиненість і відсутність яскраво виражених конструктивних домінант у суспільній свідомості і суспільній практиці. Із суб'єктами громадянського суспільства держава тут не співпрацює і не є злитою. Вона допускає їх формальне існування як підданих, тобто на принципах повного і беззаперечного підпорядкування: керує господарськими суб'єктами, позбавляє самостійності церкву, підпорядковує корпорації, тримає у покорі місця, відбирає у людини свободу і кидає її напризволяще, не забезпечує її життя і невід'ємні права.
Аналіз особливостей менталітету і всієї цивілізації східного слов'янства виявляє своєрідність обох явищ. З одного боку, відсутня повна ідентичність їх як з аналогічними явищами на Сході, так і на Заході, а з іншого — немає достатніх підстав для ствердження про їх компілятивність відносно будь-якої частини світу чи навіть обох. Маючи схожі характеристики як із Сходом, так і з Заходом, вони в той же час не схожі ані на один, ані на інший тип людської культури. Асимілювавши деякі риси способу життя народів Сходу і деякі — Заходу, східнослов'янська цивілізація створила і свої власні, своєрідні. Усе це дає нам достатньо підстав для висновку про унікальність розглянутих явищ і кваліфікації їх як "транзитних". Разом з тим я схильний гадати, що транзит не буде здійснюватись ні східний, ні в західний, бік. Вбираючи раціоналізм Заходу і чуттєву ментальність Сходу, замішані на власному колективізмі, моралі, психології та православ'ї, східноєвропейський менталітет і східнослов'янська цивілізація ще довгий час будуть "самі по собі", самі собою і при всіх асиміляційних процесах не уподібняться ані західній, ані східній культурам. Транзит же полягає в нашому серединному стані, свого роду буферній зоні, яку являє собою Східна Європа по відношенню до Сходу і Заходу. Тому вона завжди буде переймати прогресивні риси сусідніх цивілізацій. І це переймання матиме поступовий, еволюційний характер.
В історії східних слов'ян неодноразово робились спроби перетворити на догму чужі традиції, "прорубати вікно до Європи" і здійснити вестернізацію — модернізацію на західний зразок. Слідом за філософами давнини і Нового часу, які застерігали про небезпеку сліпого копіювання чужих законів — поза простором, часом і "духу" народу, В.А Дергачов являє перспективи такого вибору для країни: "вона втрачає незалежність, розсипаючись враз як "глиняний колос". Біда посилюється тим, що і добрі, і корисливі інтереси національних лідерів співпадають з об'єктивними процесами міжцівілізаційної асиміляції, в яких перемагають сильні, а також із суб'єктивними намірами західних лідерів і самих націй: пристебнути до своєї економіки відсталих і використати. Незважаючи на мирний характер західної експансії, мета її "не змінилась за п'ятсот років — зробити інші країни подібними собі в соціально-економічному відношенні, ідеології та культурі. Це означає мирне включення інших країн і народів у сферу західного впливу й експлуатації".
Суть цього процесу стає зрозумілою, якщо відокремити суб'єктивні наміри, що заявляють у політичному курсі західних країн, і об'єктивні процеси, які можливо, і не усвідомлюються чи принаймні маються на увазі, виношуються в душах звичайних громадян і планах розвідувальних та політичних еліт.
Разом із зниженням життєвого рівня ми просуваємось сьогодні не до Європи, тобто вгору, шляхом демократії і соціального прогресу, а віддаляємось від неї вниз, розкрадаючи, розвалюючись і доводячи народ до крайнього ступеня зубожіння. Тим самим об'єктивно наш вектор руху випадає на Африку, обминаючи Туреччину, і Північну Корею, обминаючи Китай.

2 ПРАВО ЯК НОРМАТИВНА СИСТЕМА:
ОБМЕЖЕННІСТЬ ПОЗИТИВІЗМУ ТА СОЦІОЛОГІЗМУ

Осмислення права як нормативної системи традиційно пов’язують з двома головними методологічними підходами – позитивізмом (нормативізмом) та соціологізмом. Згідно першого - сутність такого складного соціального явища як право безпосередньо виявляється через сукупність (систему) юридичних норм, санкціонованих або встановлених державою з метою регулювання суспільно-важливих відносин. Відповідно, ефективність правового регулювання залежить від політики самої держави в галузі правотворчості, правозастосування та протидії протиправній поведінці громадян.
Згідно соціологічного напрямку - право визначається не тільки/стільки нормативністю, якою б доцільною, оптимальною та раціональною вона не була, скільки/стільки "правом в дії", тобто реалізацією правових норм в певних правовідносинах та в правосвідомості громадян.
Кожний з зазначених напрямків праворозуміння - є своєрідною теоретичною проекцією професійної свідомості юристів, змістом якої виступають певні економічні та соціальні інтереси тих чи інших прошарків суспільства.
Дійсно, обмеження права суто нормативним значенням, обумовлює його не минущу редукцію до нормативно-правових актів, а системи права - до системи законодавства. Оскільки джерелом права і законодавства є воля держави, то пріоритети та інтереси державинабувають вигляду пріоритетів та інтересів всього суспільства.
В протилежному випадку, розширення змісту права до "норми в дії" призводить до оберненого співвідношення держави і суспільства: правова регламентація втрачає свою специфіку, оскільки "розмиваються" такі важливі ознаки юридичної норми як: обов’язковість, формальна визначеність, забезпеченість державним примусом. Звідси, правові реформи набувають неюридичних ознак, можуть навіть обумовлюватися такими, ціннісної не визначеними, чинниками як доцільність, справедливість, тощо. Суспільство самостійно визначає соціальну небезпечність тих чи інших діянь, кваліфікуючи їх як злочини, або правопорушення, тим самим довільно встановлює межу належного та протиправного.
Своєрідним "виходом" з цієї методологічної ситуації є спроба осмислення права в принципово іншому смисловому контексті - а саме в культурно-історичній площині, як складного культурно-цивілізаційного феномену, історія розвитку якого не спричинюється винятково державою, або суспільством як над особовими соціальними системами.
Історія права - це історія регламентації процесу відособлення держави, суспільства та особи одне від одного і, водночас, їх інтеграції в єдиний цивілізаційно-культурний простір.
Правові норми - ядро права, вони становлять зміст правовідносин та формують відповідні установки та орієнтації правосвідомості. Водночас, основами виникнення самих норм не можуть бути виключно юридичні явища - договір, прецедент, правовий звичай або традиція. Певний етап розвитку цивілізації, з притаманним йому економічним рівнем, політичною системою, державністю та ідеологією, формує відповідні правові цінності, які забезпечують стабільність та порядок в рамках цього етапу, визначають права людини та громадянина, обмежують свавілля влади.
Таким чином, правова нормативність укорінена в культурній нормативності -моральних, релігійних, ідеологічних нормах та цінностях, які наче "підземні" води живлять безпосередній зміст самого права та спричинюють його подальшу реалізацію в суспільних відносинах.

3 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ПЛАНЕТАРНОЇ
ЦІВІЛІЗАЦІЇ І КУЛЬТУРИ

На сучасному етапі відбувається становлення планетарної (або глобальної) цивілізації. Можно зазначити, що розвиток людської культури вступає у новий, переломний період. Водночас формується планетарна цивілізація і постає нова нова культура – глобалтех. Виникає соціальний суперорганізм, здатний у певному ступені визначити свою долю і такий, що несе в собі різноманітність культур різних народів.
Дана планетарна цивілізація усвідомлює своє безпосереднє оточення – Сонячну систему – й почне експансію в Галактику. Вона буде являти собою психоцивілізацію, адже людство, здійснивши науково-технічну та соціальну революції, стоїть на порозі психологічної революції. Певні ії елементи вже виявляються у розвиткові американської культури. Безумовно, на контури планетарної цивілізації, що отримала можливість „моделювати” альтернативні варіанти власного розвитку, накладуть відбиток комп’ютеризація, екологізація, космізація, генна інженерія та застосування психотропних речовин, що діють на психіку людини.
У зв’язку з необхідністю регулювати становлення планетарної цивілізації та культури виникає питання: хто буде домінувати у світі, тобто яким цивілізаціям та культурам належатиме майбутнє?
На світове панування нині претендує іслам. Деякі вчені вважають, що іслам вступив в ХХІ ст. як один з напрямків людської цивілізації, як система світогляду й політичної практики, матеріальної та духовної культури. Іслам – це й мільйони віруючих, партій, рухів і міжнародна організація. Нині постає в теоретичному та політично-практичному плані проблема ісламського панування в світі. Західна цивілізація тремтить перед загравою , що здіймається над мусульманським Сходом.
Не слабне і прагнення Заходу грати першу скрипку у планетарній цивілізації, що утворюється. Дж. Робертс, показавши у книзі „Тріумф Заходу” причини шаленого успіху західної цивілізації, робить такий висновок: напрямок сучасної історії характеризується „домінуванням” Заходу. Він стверджує, що ми можемо увійти до ери свого найвищого тріумфу, але не через державні структури та економічні стосунки, а через розум і серця всіх людей. Можливо вони усі тепер вестернізуються.
Сьогодні існує інша, протилежна точка зору – Захід може знищити сам себе. Відомий західний вчений К. Леві - Строс говорить, що відірвавши людину від усього світу, західний індивідуалізм позбавив її захисту. Людина, яка вірить у безмежність своїх можливостей, приречена до самознищення.
Далі слід враховувати й процеси, що відбуваються в сфері культури Заходу, особливо в американській культурі. Виявляється, той же американець раптом виявив нетривкість своєї культури, яка почала тріщати по всіх швах. Ідеї, що служили йому орієнтиром у життєдіяльності, перетворюються на непотрібні та нерозумні механізми—в них відсутні цінності їх творців. Необхідно рахуватися і з істотним моментом, що почався кінець „білої інтермедії”—панування білих над іншим світом. Очевидно, що біла інтермедія буде замінена на „технокольорове майбутнє” (О. Тоффлер).
В усякому випадку без сумнівів залишається лише одне—економічний ріст Заходу за рахунок невпинного споживання ресурсів, що не відновлюються, приведе людство до катастрофи. Якщо цей процес вдасться зупинити, тоді можна пошукати, вважає А. Тойнбі, ініціативу наступного витка руху світу на Сході, не виключено, що в Китаї.
Треба пам’ятати й значимість Росії у встановленні планетарної цивілізації, котра з’єднує Європу та Азію, до того ж в її культурі до цих пір триває синтез східних та західних культур. Саме євроазіатська двокрилість Росії покликана самою історією відіграти роль інтегруючого начала між Сходом та Заходом. Не випадково ще А. Герцен назвав Тихий океан, на берегах якого по сусідству розташувалися Росія та Китай, Середземним морем майбутнього. Китай же досить успішно провадить економічні реформи (хоча тут ‘ і труднощі) й прямує шляхом ринкового соціалізму, спираючись на тисячолітні традиції дуже багатої культури та моральні устрої народного життя.
Таким чином зрозуміло одне—сьогодні йде рух до багатомірного світу планетарної цивілізації та культури, де доведеться враховувати інтереси Заходу, країн Тихоокеанського басейну, Африки , Латинської Америки та Росії.

4 цикли РОЗВИТКУ особистості та ЛЮДСТВА

Циклічність розвитку є універсальним законом як природи, так і суспільства. Людина, як представник природи та водночас суспільна істота, так само розвивається за цим законом.
М.Кондрат?єв, вслід за Віко та Тойнбі, обґрунтував теорією, згідно з якою історія розвивається за циклічними законами. Однак, "кондратівські цикли" обмежуються невеличкими за строком термінами в 3-60 років, а в загальній історії духовного розвитку людства виявляються більш тривалі цикли: 500-, 1200-; 2500- і навіть 12500-річний, які доречно називати "фундаментальними циклами".
В міфології та релігійних вченнях різних народів здавна зустрічаються чисельні свідоцтва того, що знання про циклічність розвитку були відомі Великим Вчителям та посвяченим жерцям: 12-річний східний календар;   День та Ніч Брахми у давньоіндійських "Ведах"; танок Шиви, що символізує руйнування старого та оновлення Всесвіту; легенда, що записана Геродотом, про птицю Фенікс, яка раз у 500 років прилітає зі Сходу до міста Геліополіса (Сірійського Баальбека), щоб згоріти перед храмом та відродитися знов; вчення Лао-цзи про чергування "інь-ян", як двох сторін Великого Дао; Екклєзіаст (Давня Іудея): "Бывает нечто, о чем говорят: смотри, вот это новое, но это было уже в веках, бывших прежде нас"; Біблія (2-е Петра, гл. 3): "впрочем, мы, по обетованию Его, ожидаем нового неба и новой земли…".
Аналіз хронологічних рамок великих стародавніх та середньовічних держав дає можливість простежити 1200-річний цикл їх існування. Згадаємо широко відому легенду про заснування Давнього Риму, якому було передвіщене 12 століть розквіту. Отже, хронологічні рамки Риму: 753 р. до н.е. - сер. 5 ст., тобто рівно 12 століть. Давньогрецька історія починається з об'єднання греків під час Троянської війни у 12 ст. до н.е., закінчується у 1ст. до н.е. римським завоюванням. Інші приклади: Шумер ? 50 - 22 ст. до н.е. (3х1200 р.); Вавілонія ? 19 - 6 ст. до н.е. (1200 р.); Давній Єгипет ? від сер. 4-го тисячоліття до н.е. до останньої цариці Клеопатри, що завершилося наприкінці 1 ст. до н.е. (3х1200 р.); Персія (Давній Іран) ? 30 - 6 ст. до н.е. (2х1200 р.); Персія Акеменідів ? 6 ст. до н.е. – 7 ст. (1200 р.); Візантія ? 330 -1453 р.р. (1200 р.);   Іудея ? сер 11ст. до н. е -135р. (1200 р.); Тибет до завоювання Китаєм ? 7-18 ст. (1200 р.); Хараппська цивілізація у Індії ? 25-14 ст. до н.е. (1200 р.); Арійська цивілізація у Індії ? 30-6 ст. до н.е. (2х1200 р.); Індія ? від об'єднання у 6ст. до н.е. до колонізації Англією у 19 ст. (2х1200 р.); Давня Русь ? від заснування Києва у 4 ст. до заснування імперії у 16 ст. (1200 р.). Перелік можна продовжити.
У розвитку людини, її особистості, 7-річний цикл з давнини відображається в обрядах та ритуалах ініціації, конфірмації, повноліття та інш. Так, дитина у християнстві до 7 років вважається безгрішним ангелом, з 7 років починає розуміти, що таке гріх, а з 14 років настає повна відповідальність за свої вчинки. 14 років взагалі у більшості народів вважається віком початку дорослого життя, тому саме у цьому віці проходять обряд ініціації. 21 рік у багатьох культурах є віком настання повноліття, що закріплено в різних законах, наприклад, у питаннях спадкоємства тощо. Раніш, коли тривалість життя була набагато меншою, вік 35 років, а пізніше ? 42 роки вважались "серединою життя", віком настання духовної зрілості. Не раніш цього віку обрані жерці, мудреці проходили посвячення. У 35 років Будда став Просвітленим, у 40-42 роки почалась духовна та соціокультурна діяльність Мойсея, Мухаммеда, Конфуція. Сучасні психологи особливу увагу приділяють    "кризі середнього віку". Більш-менш виражені та відображені у традиціях й інші вікові кризи, кратні 7 рокам.
Таким чином, вивчення закономірностей циклічного розвитку людини та суспільства надає вченим багатий емпіричній матеріал та можливість з високою долею ймовірності аналізувати тенденції та прогнозувати майбутні зміни.

5 НОВА ЄВРОПА: ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ
З прийняттям у березні 2004 року нових членів до складу Євросоюзу посилилась ступінь етнічної різноманітності населення. Перед нами постають питання: чи призведе економічна інтеграція до гомогенізації політичних систем і, таким чином, поступовому зникненню національних держав з політичної мапи Європи та чи є реальні передумови для формування нової загальноєвропейської ідентичності, що прийде на зміну розмаїттю національних ідентичностей мешканців Європи.
Тут ми маємо звернутися до історії. Спроби створити загальноєвропейську ідентичність відбувалися неодноразово. На практиці вони втілювалися у діяльності великих європейських імперій Карла Великого, Оттоні, Габсбургів тощо. Прикладів багато. Деякий час ці аморфні державні утворення навіть відігравали вагому роль у політичних процесах Старого Світу, але з часом їх інтеграційні можливості згасали під впливом зовнішньополітичних обставин та сепаратизму еліти.
Цікавою і майже успішною була спроба Римського престолу об’єднати Європу під владою церкви. Але і це не вдалося, хоча католицьке християнство було могутньою і єдиною легітимною ідеологією того часу. Середньовічна Європа не знала національних рухів, тому католицизм не мав серйозної конкуренції у суспільній свідомості. Неспроможність церкви створити загальноєвропейську християнську ідентичність була викликана рядом цілком об’єктивних соціальних, культурних та політичних факторів. Неможливість і тому відсутність спільних публічних правових настанов, викликане становим розшаруванням соціуму, громадської масової культури (взірців та норм, а також ефективних засобів тиражування та комунікації), політичної системи побудованої на засадах громадянської лояльності на відміну від існувавши політичних відносин що ґрунтувалися на засадах васально - леного підданства, спільних комунікативних кодів то що, знівелювали інтеграційні потенції західноєвропейського християнства.
У вісімнадцятому сторіччі, як відповідь на політичні та економічні виклики історичного розвитку з’явилась і набула загального розповсюдження нова ідеологія, новий принцип суспільної організації – націоналізм. З того часу національна держава стала основним суб’єктом міжнародних відносин і довго залишалася єдиним реальним виразником інтересів народів, а національна ідентичність вдало інтегрувала у собі інші види соціальних ідентичностей особистості. Та на яких підставах і за яких умов можливо формування європейської ідентичності?
Припустимо, вона може бути сформована на юридично-правових підставах та ідеології демократії і лібералізму. Але наскільки ці цінності актуальні на персональному рівні і чи зможуть вони перевершити значущість національних цінностей залишається відкритим питанням. Европейці не можуть апелювати ні до спільного походження, якщо не вдаватися до мандрів індо аріїв, ні до спільної історії, міфів або культури, ні до спільної Батьківщини, і латина давно вже вийшла з обігу як мова порозуміння на кеонтиненті.
Фактично, крім економічних потреб виробництва та ринку нема жодних політичних, психологічних, культурних та релігійних підстав для формування нової більш широкої ніж національна загальноєвропейської ідентичності. Вона не може актуалізуватися на даному етапі розвитку навіть при наявності політичних передумов, що яскраво проілюструвала ситуація навкруги іракського конфлікту, коли Євросоюз не спромігся виробити спільну політику щодо американського вторгнення в Ірак.
Таким чином, політичні та культурні розбіжності між народами Європи і, як наслідок, національними державами на даному етапі історичного розвитку і у очікуваному майбутньому виявляються нездоланними. Отже, складання нової європейської ідентичності виявляється проблематичною і майже неможливою за умов відсутності реальних підстав, мобілізуючої ідеології та достатньої мотивації.

6 ГЛОБАЛЬНІ МЕТАМАРФОЗИ КУЛЬТУРИ

Багато які процеси та явища впродовж цивілізаційного розвитку XX ст. свідчать, що культура вступила в активну фазу глобального вибухоподібного переходу від Культури до чогось принципово іншого, що ще не спостерігалося за всю історію людства. Зовнішньою причиною цього переходу, чи навіть велетенського зламу, являється вершина техногенної цивілізації, вибух науково-технічного прогресу останні півтора-двох століть. Саме це й призвело до суттісних, якісних змін всієї психо-ментальної структури людини.
На початку третього тисячоліття зростає покоління людей, принципово відмінне за своїми внутрішніми параметрами (ментальність, психологія, сприйняття, реагування, поведінка, маштаби швидкісних уявлень, система цінностей, моральні орієнтири і вектори соціальної та навіть фізіологічної орієнтації) не стільки від людини XVI століття, коли цей процес лиш починався, але і від людини першої половини ХХ ст. А в середині століття австрійський теоретик мистецтва Ганс Зедльмайр в своїй чільній книзі "Втрата Центру : Образотворче мистецтво 19 і 20 століть як символ епохи„ (1948) показав, що з середини XVIII століття культура та мистецтво почали активно витрачати свій Центр, Середину (Mittе)- Бога. Це привело до кризи ХХ ст., коли людина замість істинного Бога стала поклонятися новим псевдо-богам: Розумові, Природі, Мистецтву, Машині, Хаосу.
Найбільш глибоко та гостро радикальність цього процесу відчуло мистецтво, частково більш прогресивні гуманітарні науки та філософія і передали всією своєю суттю в ХХ ст. , особливо в другій його половині. Людина, як органічна частка біосфери та Універсаму в цілому, в процесі морально і духовно не керованої "перетворювальної" та гіперспоживацької діяльності виступає реальною загрозою не тільки своєму існуванню, але й всій біосфері. При цьому йде активний процес розпаду самої людської особистості, який прискорюється успіхами генної інженерії та набуде завершеності в момент успішної реалізації клонування людини.
В результаті агресивної дії на людину нею ж створеної масової культури виникає (вже виникла) з вислову Г. Маркузе, "одномірна людина". В той же час вся сукупність соціоцивілізаційної ситуації стає загрозою розпаду біогенетичної основи людини, її психіки, самої тілесності, реальним погіршенням генофонду.
Охоплена техногенною цивілізацією євроамериканська частина людства перебуває сьогодні в стані надмірного споживання та виробництва спокус ; людина перетворюється в бездумну "машину бажань", яка пестує свою чутливість. Це стало можливим за панування ніцшеанського принципу вседозволеності при НТП та повній бездуховності і глобальній аморальності.
Не встигнувши досягти можливої повноти та зрілості, культура змінюється пост - культурною якимось радикальним перехідним періодом людської цивілізації невідомо до чого: чи то до іншого (можливо більш доступного сучасному людству) рівня духовності, чи до примітивного озвіріння у високотехнологічній цивілізації та самознищення. Без стримуючих духовно - моральних противаг техногенна цивілізація, що розвивається лавиноподібно, однозначно приречена.
Дух радикального експерименту ХХ ст. призводить до становлення некласичної естетичної свідомості. Поступово реалізується відмова в мистецтві від виразу та створення прекрасного, піднесеного, ідеального, духовного, від реалістичного зображення дійсності. Багатьом авангардистам стало тісно в рамках мистецтва взагалі, виникає гасло "виходу мистецтва з мистецтва в життя", витиснення художньо-естетичних принципів з сфери високого, не утилітарного мистецтва, в нові прикладні мистецтва, що орієнтовані на інтенсивну художньо-естетичну організацію всіх сфер людського життя: виробничу, побутову, лікувальну, відпочинок, розваги, спорту. При цьому багато хто з авангардистів вважає, що високе мистецтво себе вичерпало та не має права на існування. Йому на зміну прийшло мистецтво організації життя і всі майстри високого мистецтва мають переключитися на нього. Це - „промислове мистецтво”, художнє конструювання, дизайн, система мистецтв на чолі з архітектурою, що цілеспрямовано працюють на організацію естетизованого середовища перебування людини.
Сучасна "масова" людина відчуває себе комфортно на супертехнізованому сучасному концерті-шоу, напівхудожніх спортивних змаганнях (фігурне катання чи плавання, спортивні танці, художня гімнастика), численних "мильних операх", найрізноманітніших телешоу, телеіграх і т. п. домашніх розвагах перед "ящиком". Яка - ніяка, а все ж таки "естетика" увійшла в життя, в кожну домівку, окутала людину приємним маревом рекламної красивості, ритміки, мелодійності, солодкої істоми, сентиментальних переживань, і жити стало легше та веселіше.
Однак не повинно скластися враження, що пост-культура та некласична естетика були єдиними формами естетичного досвіду в минулому столітті. Його загальна картина була складною, мозаїчно-калейдоскопічною. Вона складалася з багатьох елементів, фрагментів, блоків традиційної Культури та численних інноваційних утворень, що знаходяться у складних взаємовідносинах. Мова йде про виникнення та формування пост-некласичної естетики, ролі творчої особистості в сучасному цивілізаційному процесі, та про це мова попереду.

7 РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА РОЗВИТКУ ЦІВІЛІЗАЦІЇ

Ведучий фактор розвитку особистості є людська діяльність ? єдино можливий спосіб існування та розвитку історичної дійсності. Але діяльність ? це перед усім праця у сфері матеріального виробництва, тому саме трудова, виробнича діяльність ? визначальний фактор формування та розвитку особистості. Тому то пізнання та виховання людини не можливе врахування того, як вона організує трудову діяльність, без врахування активності впливу на своє суспільне буття зворотного впливу постійно змінюючи ним умов життя.
Лише на основі удосконалення способу виробництва створюються умови для розвитку дисципліни праці, а тому і для розвитку особистості. З іншої сторони, формування та виховання сумлінного відношення до праці, дисципліни праці є засобом укріплення способу виробництва.
Удосконалення засобів виробництва з об'єктивної необхідністю вимагає підвищення кваліфікації робітників та навпаки. Наука, техніка та сучасне людство знаходиться у діалектичної єдності і їх розвитку здійснюються завдяки взаємодії та взаємообумовленності. Підвищення науково ? технічного рівня робітників сприяє критичному використанню техніки та створенню нової, яка в свою чергу створює умови для розвитку знань та умінь людей. Це невичерпне джерело суспільного процесу, определяючий фактор розвитку особистості та цивілізацій.
Забезпечити постійний направо-технічний та соціальний прогрес суспільства можливий лише завдяки задоволенню потребі у праці по здібностям. А в основі трудового виховання повинно бути виховання працелюбності та допитливості.
Виховання людей до праці та знанням треба вести безперервно, по висхідній, починаючи з дитячих років. Чим раніше привчати дитину до суспільно-корисної діяльності, тим ефективніше виховний процес. Тому участь дітей у повсякденному, посильному, за планом та рентабельністю виробничої праці—обов’яково умови виховання працелюбності та допитливості.
Суспільне виробництво завжди зображає собою не тільки виготовлення речей, але і створення духовних цінностей, не тільки матеріальне, а і духовне виробництво.
Людська діяльність змінює, приймаючих в ній участь індивідів, а які по своєму характеру беруть ці зміни, формування якої особистості вони будуть сприяти, залежить від способу цієї діяльності, від її людинотворчого змісту, тобто від культури, яка уявляла собою процес формування та реалізації сукупностних сил людини в її різноманітній і соціальній діяльності.
В зв’язку з тим, що свідомість людей змінюється у процесі їх суспільно-практичної діяльності, тому розвиток людини нерозривно пов’язаний з його активною діяльністю, спрямованої на зміну умов матеріального та духовного життя суспільства.
Зростання свідомості людей в рішучій ступені залежить від масштабів і інтенсивності їх суспільно-преобразуючій діяльності. Тому включення людини в трудову суспільно-політичну діяльність—це не обхідна умова формування особистості та розвитку цивілізацій.

8 МІСЦЕ І РОЛЬ ЛЮДИНИ У ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

У минулому філософи частіше всього перебільшували роль людини у цивілізаційних процесах. Вони гадали, що все вирішується видатними особами. Королі, царі, політичні діячі, на їх погляд, керують усім історичним процесом.
Філософія історії ставить людину на належне їй місце у системі соціальної дійсності і вказує на що вона здатна в історичному процесі, а на що ні. Г.Гегель таких видатних особистостей називав посланцями Всесвітнього духу або Розуму історії. Їхня доля трагічна, бо як тільки Всесвітній дух досягає своєї мети, особистості його більше не цікавлять і вони „спадають, як пуста оболонка зерна”.
П. Сорокін у цьому зв’язку особливу увагу звертає на фактор історичного процесу зміни типів культур, кожна з котрих утворює специфічну цілісність під впливом того чи іншого світогляду людини. Він виділяє три основних типи культур, які відповідають трьом формам істини: чуттєвий, інтуїтивний, раціональний. Останні залежать не тільки від соціально-історичних умов, а й від творчої діяльності людини.
А. Тойнбі, також, оцінюючи суб’єктивний фактор, зробив висновок, що історії усіх цивілізацій не можуть бути одноманітними, подібно стеблині, а повинні бути деревоподібними, гілки якого співпадали б з певними цивілізаціями. Цей висновок свідчить про те, що місце і роль людини у цивілізаційних процесах надто велика і творча, що і робить ту чи іншу цивілізацію різноманітною, індивідуальною, неповторною.
В цьому ж руслі знаходиться концепція О. Шпенглера, яка стверджує, що цивілізація – це певна заключна стадія розвитку будь якої культури. Її характерні ознаки: розвиток індустрії та техніки, деградація мистецтва та літератури, виникнення величезного скупчення людей у містах. Все це свідчить про те, що суб’єктивний фактор діє, за Шпенглером, своєрідно. Він розуміє цивілізацію як сукупність техніко-механічного розвитку суспільства, а також людину як її додаток.
У наступній роботі над розділом усі запитання, які поставлені у цьому звіті, будуть детальніше розроблені у заключній частині розділу.

9 ФІСОЛОФСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТВОРЧОСТІ

Сфера творчості людини – це сфера творення нових форм буття, нових відкриттів в усіх проявах пізнання істини, краси, добра. І саме тому у здатності до творчості і складається зміст буття людини як культурно-історичної особистості. Будь-який творчий акт унікальний не тільки оригінальністю своїх результатів, але і новизною шляхів і способів їхнього отримання.
Творчий процес у будь-яких його проявах, навіть у формі наукової діяльності, здається повинен домінувати виключно завдяки раціональним прийомам одержання і переробки інформації, являє собою складний сплав усвідомленого і не усвідомленого, суворого розрахунку й інтуїтивних осяянь. І в цьому сенсі, поряд з результатами творчої діяльності, в філософії і психології повинні досліджуватися і процеси, що ії породили: натхнення, що поєднує в собі емоційність, фантазію й уяву; інтуїція та інші механізми почуттєвої структури людини. Вирішальним компонентом наукової і художньої творчості є органічний виплав фізичної, розумової і емоційно-почуттєвої активності людини. О. Роден говорив, що мистецтво – не що інше, як почуття. Але без знання обсягів, пропорцій, кольору і без митецького пензля усяке живе почуття буде паралізовано. Особливістю художньої творчості є емоційно-почуттєва активність творця – взаємодія емоційності, фантазії, уяви, що поєднуються в натхненні. Саме в ньому з граничною міццю розкриваються усі творчі можливості особистості, б'ють повним потоком усі джерела енергії: розум, воля, уява, фантазія; ніби спрямовуються в одному напрямку, прискорюючи і стимулюючи один одного.
Натхнення не може замінити ні знань, ні майстерності, але розбудивши здатність миттєво оглянути більш широке коло явищ і загостривши інтуїцію, воно допомагає схоплювати їхню внутрішню організацію й угадувати те, до чого може привести тільки достемне вивчення дійсності.
Сутність натхнення прекрасно розкрив Г. Гегель, розвінчавши думки про його незбагненну, божественну за своїм походженням силу. У «Естетиці» він пише, що щире натхнення виникає за наявністю якого-небудь визначеного змісту, яким опановує фантазія, щоб дати йому художнє вираження. Таким чином, привід до творчості може з'явитися із зовні, у цьому випадку, єдино важлива вимога до художника полягає в тому, щоб він серйозно зацікавився цим матеріалом і щоб предмет його зацікавленності став у його душі чимось живим.
Здатність натхнення бути стимулом для усіх творчих можливостей особистості підсилює також і інтуїцію, що, на думку психологів, скорочує хід логічного мислення і, обминувши ланцюг доказів, приводить до висновку, вгадавши його ще до перевірки фактами. Таким чином, саме на основі інтуїції, фантазії, натхнення відбувається спілкування з мистецтвом, спілкування людини з іздобутками художньої творчості.
Перевтілення – об'єктивна закономірність художньої творчості. Треба сильно відчувати, щоб відчували інші. Ці слова Н. Паганіні – девіз, усвідомлений або неусвідомлений, кожного щирого художника. Спілкування з мистецтвом – це ж насамперед нове спілкування із самим собою. Музика владно проривається в наше щиросердечне життя, вчинками літературних героїв міряють власні вчинки, а люди дорослі відшукують у прозі і поезії віддалені і тонкі співзвуччя своїм міркуванням, емоціям, радіють асоціативним збігам, психологічним відкриттям, пізнаючи себе, а через себе – світ в цілому, у його сьогоденні і майбутньому. Інша справа картина. Не так уже просто вона співвідноситься з внутрішнім світом людини. Але проте, зі стародавності і до наших днів, глядач зупиняється перед зображенням, захоплений здатністю художника створити на площині ілюзію світу – від крихітного його фрагмента по-царськи величезного простору. Інші мистецтва не статичні, вони кожну мить дарують нові враження. Навіть сама складна музика, що вкрай стомила слухача, залишає надію, що наступний акорд внесе бажане розмаїття у монотонний звуковий потік. Удаваний спочатку нудним, роман може на наступній сторінці подарувати очікуваний поворот сюжету. Картина ж уся перед нами. Вона не змінюється, змінюватися потрібно глядачеві; у ньому і тільки в ньому відбувається процес, що збагачуючи його око і душу, дозволяє побачити усе в тому ж полотні, щось зовсім незнайоме. Це «незнайоме» входить у свідомість вдячного глядача і виникає діалог.
У чому секрет впливу добутків художньої творчості на людину? Що є основним при сприйнятті творів мистецтва? Психологи виділяють – форму, звук, простір і колір і явища, що, з одного боку, є природними, з іншого боку – виступають основою найважливіших форм эстетичної діяльності людини. І, в цьому зв'язку, необхідно відповісти, що істотним аспектом, зв'язаним із процесом сприйняття добутків художньої творчості, є психологічний вплив кольору на почуттєву структуру людини.
Психологія кольору – один із самих складних і маловивчених розділів, незважаючи на велику кількість експериментів, проведених у цьому напрямку. Ще немає досліджень, які б дозволили з психофізіологічної точки зору вказати, наприклад, у чому ж розходження эстетичних почуттів і емоцій, що виникають під впливом кольору, від тих які виникають під впливом музичних звуків.
Ще І. Ґете намагався вивчати взаємозв'язок між світлом, кольором і емоціями людини. У своєму навчанні він виділив главу, присвячену чуттєво-моральному впливові кольору. Ґете тим самим передбачив ті дійсні закономірності колірних сполучень, колориту, світла і тіні, що пізніше поновому відкривали імпресіоністи і інші. Він вперше знайшов той взаємозв'язок колірних вражень і щиросердечного стану людей, що пізніше стали вивчати лікарі і психологи, філософи і художники. Захоплення живописом привело його до наукових досліджень кольору, а ці дослідження значно розширили і поглибили розуміння живопису.
Найбільший представник романтизму у французькому малярському мистецтві Е. Делакруа писав, що живопис викликає зовсім особливі емоції, що не може викликати ніяке інше мистецтво. Ці враження створюються визначеним розташуванням квітів, грою світла і тіні, тобто тим, що можна назвати музикою картини. Ця магічна гармонія захоплює при першому ж погляді на картину. Отже, людині і мистецтву необхідна, насамперед, правда почуттів; колір необхідно відчувати і на цій основі вивчати, аналізувати і досліджувати.
Таким чином, вивчення філософсько-психологічних аспектів художньої творчості, зокрема, мистецтва, підводить нас до щирого сприйняття мистецтва, що повинне перетворитися в мистецтво сприйняття.

10 ТРАНСФОРМАЦІЯ СУЧАСНОГО МИСЛЕННЯ І ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ

У сучасному соціальному житті спостерігається відмова від традиційних форм і принципів мислення, прагнучих до однозначності, очевидності, протиставлення суб'єкта об'єкту. Традиційні принципи мислення явно представлені в класичній філософії, науці, мистецтві. Сучасному мисленню таке прагнення не характерне, і, більш того, спостерігається певна трансформація його в щось нове. У мові сучасної філософії, а філософія завжди є квінтесенцією культури своєї епохи, ця динаміка фіксується в таких поняттях як «класичний стиль мислення» і «посткласичний».
Для ілюстрації сказаного звернемося, зокрема, до культурних ідеалів Куна і Фейерабенда. Вони різні. У Куна індивід залежить від колективних форм мислення і поведінки, а у Фейерабенда панує безмежна свобода індивідуальної творчості. Але при зіставленні ідеалів Куна і Фейерабенда з ідеалами класичного раціоналізму виявляється важлива тенденція сучасного мислення – розчарування в безумовних орієнтирах культурної історії і схильність до мозаїчного, плюралістичного бачення миру і місця людини в ньому.
Вказана тенденція, характерна сучасному мисленню, в своєму розвитку приводить до проблеми сучасної комунікації, тому що породжує відособлення різних видів і сфер людського мислення. Саме по собі це відособлення не має соціальної небезпеки. Але в сучасних умовах, де спостерігаються процеси глобалізації у всіх сферах соціального життя, криза сучасної комунікації, породжувана цим відособленням, приводить до проблеми ефективності мислення в плані рішення сучасних глобальних проблем.
Кажучи про особливості сучасного (посткласичного) мислення, слід підкреслити найхарактерніші моменти– це здатністьмислення, що породжує, його контекстність і поліфонічність. Здатність, що породжує, пов'язана з символічним характером самої культури, мислення саме породжує форми дійсності (наприклад, віртуальна дійсність) і об'єкти, які і відображаються в думці. Контекстність мислення указує на те, що сучасне мислення має свій конкретний контекст, поза яким воно може бути не сприйняте і не зрозуміють. Поліфонічність же сучасного мислення виражається у тому, що це багато різних мислень, які знаходяться між собою в різних відносинах: доповнення, протистояння, взаємного заперечення, схожості і т.д. Всі ці аспекти підсилюють проблему взаєморозуміння, що і без того була в людському спілкуванні.
Універсальна операція мислення – це розуміння, воно є метою всякого мислення. Розуміння і взаєморозуміння виступають невід'ємними властивостями існування людського співтовариства. Але поліфонічність і контекстність сучасного мислення призводить до того, що досягнення взаєморозуміння часто стає практично неможливим. Такий стан справ в конкретних ситуаціях, зокрема на рівні міждержавного рішення економічних проблем, може привести до необоротних, трагічних наслідків загальнолюдського масштабу, оскільки ми живемо в умовах загальної глобалізації. Тому взаєморозуміння і виступає серйозною проблемою сучасності. А один з можливих шляхів рішення цієї проблеми – подальша трансформація мислення, орієнтована на створення єдиного розумового простору.

11 ДО ПИТАННЯ ПРО ПРЕДМЕТНИЙ ЗМІСТ ФЕНОМЕНА
ОСОБИСТІСНОГО І БЕЗОСОБОВОГО В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ І КУЛЬТУРИ

Поняття «особистісне», на відміну від поняття «особисте», що звичайно означає пряму, безпосередню приналежність особистості до чого-небудь, має більш широкий зміст. Воно може вказувати не тільки на безпосередню приналежність особистості у всіх змістах, але і на те, що предмет або явище мають деяку особисту значимість, несуть на собі сліди її діяльності, присутності, впливу, контакту, причетності. У цьому змісті сам феномен «особистісного», зафіксований даним поняттям, не має якоїсь твердої об'єктної локалізації, але може поширюватися на надзвичайно широке коло явищ, досить різнорідних. Його предметний зміст найвищою мірою рухливий і мінливий.
Поняття ж «безособове» являє собою змістову опозицію поняттю особистісного. А як непонятійний, реальний феномен він охоплює ще більш широке коло явищ, чим перше, оскільки може торкатися як продуктів, відчужених від особистості, так і речей, що споконвічно не мали до неї ніякого відношення.
Як реальна предметна опозиція в контексті історії і культури «особистісне» і «безособове» відбивають живу колізію людського існування, що виражає складну і суперечливу природу зв'язку людських індивідів у межах людської спільності. Ця жива колізія нерідко знаходила свій відгук у філософській думці в поняттях розприкмечування й оприкмечування, відчуження і присвоєння, соціалізації і відокремлення, суспільного й індивідуального, соціального в цілому. Усе напрацьоване за допомогою цих категорій так чи інакше лягає в проблемне поле теми «особистісного і безособового». Однак головне, що цікавить нас на даному етапі дослідження – це особистісне і безособове як матриці соціально-культурного кодування людської життєдіяльності в різних контекстах історії і культури.
У цьому змісті полем нашого спостереження виявляється визначена конкретно-історична динаміка особистісних і безособового в реаліях людського життя.
У культурно-історичному контексті феномен особистісного і безособового представлений у широкому діапазоні явищ мови, соціальних і політичних структур, звичаю, права, моралі, етикету, літератури, образотворчого мистецтва, науки, філософії, релігії, духовній діяльності в цілому.

12 ЛІДЕРСТВО: ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ

Протягом усієї історії людства у світі відбуваються великі та непередбачені зміни, при цьому, за останні десятиліття цей процес прискорився. Зовсім недавно комуністи. І тільки пізніше демократичні вибори, які відбулися у Польші, Румунії, Угорщині змінили народи цих країн. Росія прийшла шлях від комуністичної держави до більш-менш ринкової економіки. Таким самим шляхом, тобто впевними кроками, але досить довго тупцюючи на місці, в напрямку до правової держави йде й Україна. У Китаї студентство час від часу продовжує закликати до демократичних реформ. Східні та західні німці об'єднались, виникла єдина вільна Німеччина. Вперше в історії Ізраїль на інші країни Персидської затоки зустрілись за столом переговорів для корегування мирних рішень у досить важких питаннях.

Вивчаючи зазначені проблеми необхідно звернути першочергову увагу на те, що вони пов'язані з проблемами лідерства, тобто окрім природи, ресурсів, легітимності, способів і систем організації політичної влади потрібно також досліджувати проблему політичного лідерства, адже одного лише макросистемного аналізу політичної сфери суспільства недостатньо.

Політичне лідерство передбачає ухвалення рішень, які активно впливають на події, а відтак і на історичні процеси. У цьому зв'язку, вивчаючи проблему лідерства увагу звертають насамперед на такі чинники:

? особистість і походження лідера;

? характерні риси груп та індивідів, якими керує лідер;

? характер відносин лідера і підлеглих;

? умови, в яких реалізується роль лідера;
? результати взаємодії лідера і підлеглих.
Лідерство імманентне природі людини й існує у всіх спільнотах впродовж усього історичного буття. Воно є сталою формою взаємодії людей, засобом розв'язання суспільних проблем.
Сучасне суспільство-складна система, а тому люди зацікавлені у відповідному досвіді, здібностях, вольових рисах характеру того, хто здійснює політичне керівництво.
Найвпливовішого серед дійових осіб політичної сфери є особа політичного лідера. Існує багато теорій, які по-різному визначають складне явище політичного лідерства та його роль у житті сучасного суспільства.
На думку американського психолога Дж. Бернса "політичне лідерство є одним із найбільш політичних, але найменш зрозумілих феноменів у світі", а тому лідери ХХI століття повинні бути вимогливими до прозрінь майбутнього, бо вони зовсім не схожі на уявлення про минуле, їх діяльність повинна стати глобального та врахувати потреби як заможних так і незаможних. Новий лідер ХХI століття повинен складати, команду, розділяти загальну систему цінностей, а командна система цінностей повинна розроблятися загалом, всією командою. Для ХХI ст. така модель є моделлю, яку повинно сприйняти усе суспільство. Метою такої організації повинно стати розширення інтересів з демократичною орієнтацією та споживача - як це пропонував ще в 50 р.р. П. Дракер.

13 ПРІОРИТЕТИ ДОЗВІЛЛЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ Й УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

Молодіжний спорт в Україні та Європі серйозно відрізняється, і головна причина цього бачиться в різному рівні розвитку країн. Як з’ясувалося, в Україні не менше людей займаються спортом, не менше також зацікавлених в залученні молоді до спорту, ніж в Європі. Але в Європі система впровадження, розвитку і пропаганди спортивного способу життя вже налагоджена досить давно і сьогодні апарат її роботи тільки „обточує кути”, тобто регулює, направляє і стабілізує цю сферу.
Натомість Україна тільки починає розбудову цієї системи після руйнування налагодженої системи СРСР, при тому, що багато інших сфер суспільного життя досі залишається в плачевному стані. Тільки починають відновлюватись зруйновані спортивні комплекси, з’являться нові можливості.
Але треба зазначити, що, на жаль, серед підприємців зберігається тенденція відбирати і дешево скуповувати приміщення дитячих установ не тільки спортивних, але й взагалі таких, що організують різноманітне дозвілля. Хоч, думається, на сучасному етапі ці люди повинні чудово розуміти, що майбутнє України залежить від дітей, від того як вони самі його сформують, а в цьому їм допоможе і фізична підготовка, як така, що дисциплінує і підвищує тонус, і різні спортивні клуби і секції. Істотна різниця також і в доступності занять спортом: в Європі це загальнодоступне, а в Україні доступне тільки тим, хто може дозволити собі спортивні секції та фітнес-клуби, послуги, яких дорого коштують. Фінансування молодіжного спорту, наприклад, у Франції сумарно становить біля 6 % державного бюджету країни, тоді як щодо коштів, виділених на молодіжний спорт в Україні, не дається чіткої цифри, а лише вказується на те, що деяка сума все-таки виділяється.
Фізична культура і спорт , формуючи здоровий спосіб життя молоді, мають стати пріоритетним напрямком соціальної політики нашого суспільства.

14       ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ ІГРОВОЇ КОМПЮТЕРНОЇ АДИКЦІЇ
    Всі існуючі на сьогоднішній день публікації щодо оцінки впливу на людину комп'ютерних ігор складаються із двох протилежних точок зору. Одна половина дослідників, психологів, вважає, що комп'ютерні ігри приносять шкоду, друга половина таких же людей вважає, що ігри приносять користь. Але незважаючи на ці думки, існує ще третя група людей, яка саме грає в ці ігри.
    У більшості ігрових адиктів без об'єктивних причин знижений загальний фон настрою, що підтверджується спостереженнями і бесідами із адиктами та їх близькими. Більш того, настрій не покращується і після гри на комп'ютері, а іноді і погіршується. Однак з бесід із адиктами можна сказати, що в процесі гри їх настрій суттєво покращується, а спостереження показують, що в процесі гри у людини присутні позитивні емоції. Позитивні емоції, які супроводжуються підйомом настрою, бувають, за словами адиктів, також в ситуації "передчуття" комп'ютерної гри. Але після гри, тобто після виходу з віртуального світу настрій знов погіршується, швидко повертаючись на початковий рівень, залишаючись на ньому до наступного "входження" у віртуальний світ. Для ігрового адикта реальний світ нудний, нецікавий і повний небезпеки, тому що більшість адиктів - люди, що погано адаптуються у соціумі. Внаслідок цього людина намагається жити в іншому світі - віртуальному, де все дозволено, де він встановлює правила гри. Логічно припустити, що вихід з віртуальної реальності є хворобливим для адикта - він знов зіштовхується із ненависною для нього реальністю, що і викликає зниження настрою і активності, відчуття погіршення самопочуття.
Слід підкреслити, що загальний емоційний психічний стан ігрових комп'ютерних адиктів відхиляється від норми в бік депресії, а також, що рівень особистісної тривожності ігрових комп'ютерних адиктів, як критерій дезадаптації, завищений по відношенню до норми.
    Більшість з "фанатів комп'ютерних ігор" - люди з відомими психологічними проблемами: несформоване особисте життя, незадоволеність собою, і, як наслідок, втрата сенсу життя і нормальних людських цінностей. Єдиною цінністю для них є комп'ютер і усе, що з цим зв'язане.
Виділяються такі стадії залежності:
-    Стадія легкої захопленості. Після того, як людина один чи кілька разів пограла у рольову комп'ютерну гру, вона починає "відчувати смак", їй починає подобатися комп'ютерна графіка, звук, сам факт імітації реального життя чи якихось фантастичних сюжетів.
-     Стадія захопленості. Фактором, що свідчить про перехід людини на цю стадію формування залежності є поява в ієрархії потреб нової потреби - гра в комп'ютерні ігри. Гра в комп'ютерні ігри на цьому етапі приймає систематичний характер. Якщо людина не має постійного доступу до комп'ютера, можливі досить активні дії по усуненню перешкод.
-    Стадія залежності. Ця стадія характеризується не тільки зрушенням потреби в грі на нижній рівень піраміди потреб, але й іншими, не менш серйозними змінами - у ціннісно-смисловій сфері особистості.
Залежність може оформлятися в одній із двох форм: соціалізованій і індивідуалізованій. Соціалізована форма ігрової залежності відрізняється підтримкою соціальних контактів із соціумом (хоча й в основному з такими ж ігровими фанатами). Такі люди дуже люблять грати спільно, грати за допомогою комп'ютерної мережі один з одним. Ця форма залежності менш пагубна у своєму впливі на психіку людини, ніж індивідуалізована форма. Розходження в тім, що люди не відриваються від соціуму, не ідуть "у себе"; соціальне оточення, що хоча і складається з таких же фанатів, усе-таки , як правило, не дає людині цілком відірватися від реальності, "піти" у віртуальний світ і довести себе до психічних порушень.
    Для людей з індивідуалізованою формою залежності такі перспективи набагато більш реальні. Це крайня форма залежності, коли порушуються не тільки нормальні людські особливості світогляду, але і взаємодія з навколишнім світом. Порушується основна функція психіки - вона починає відбивати не вплив об'єктивного світу, а віртуальну реальність. Ці люди часто подовгу грають наодинці, потреба в грі знаходиться в них на одному рівні з базовими фізіологічними потребами. Для них комп'ютерна гра - це свого роду наркотик. Якщо протягом якогось часу вони не "приймають дозу", то починають відчувати незадоволеність, негативні емоції, впадають у депресію. Це клінічний випадок.
Отже, основний механізм залежності вбачається у розриві реального і віртуального життя людини на користь останнього, в якому людина прагне в кінці кінців знаходитись якомога безперервнім і внаслідок цього ясна річ людина починає уникати реалій.

15 ДЕЯКІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ СОМАТИЧНИХ ВІДХИЛЕНЬ

На сучасному етапі розвитку медичної психології все більш актуальність здобувають психосоматичні аспекти клінічних відхилень. Одним з важливих напрямків психосоматичної теорії та практики є вивчення механізмів розвитку психоемоційних відхилень у клініці коронарних розладів. Виділення особистісних особливостей хворих ІБС є важливим компонентом розробки програми ефективного лікування, а також попередження розвитку ускладнень захворювання.
Всебічне вивчення особистості хворого ІБС необхідно в зв'язку зі збільшенням в останні десятиліття відсотка захворювань населення серцево-судинними розладами, серед яких ішемічна хвороба серця займає провідне місце. Актуальність проблеми загострюється у зв'язку зі збільшенням за останні роки числа хворих коронарною патологією молодого працездатного віку. Медико-психологічна проблема в такий спосіб знаходить важливий соціально-економічний аспект. Внаслідок перенесення хворим ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, а також рецидивів і загострень у плані захворювання пацієнт часто втрачає здатність до рухової активності, у нього знижується фізична працездатність, розвиваються комплекси психосоціальної дезадаптації. Виявлення особливостей особистості, характеру хворого ІБС дозволить розробку психотерапевтичних методів для своєчасної психологічної корекції, поступового відновлення професійного статусу, соціальної реабілітації.
Важливою складовою питання психосоматичних взаємозв'язків у клініці ішемічної хвороби серця є визначення особливостей особистості, її психо-эмоціональної сфери в залежності від ваги соматичного стану. В зв'язку з цим необхідне комплексне різнобічне вивчення психологічних особливостей індивіда, виходячи з антропометричних, соціальних показників з урахуванням аналізу хворого.
Виявлення особливостей особистості, що впливають на розвиток, перебіг ішемічної хвороби серця служить мотивом до проведення тактично важливих змін у роботі медичного персоналу. Інформованність причинами, особливостями та наслідками впливу психо-емоційного стану хворого ішемічною хворобою серця на розвиток і плин захворювань озброює медичного працівника необхідним арсеналом психотерапевтичної тактики підходу.
Виявлені в дослідженні прямий взаємозв'язок між психологічним статусом хворого ІБС та його соматичним станом, а також вплив психоемоційних розладів на плин захворювання підтверджує необхідність введення в штат медичних працівників кардіологічної лікувальної установи посади медичного психолога, що у свою чергу підвищить ефективність лікувальних заходів, проведених із хворим, а в ряді випадків зменшить набір медикаментозних засобів лікування, замінивши їх психотерапевтичним впливом. Така реорганізація є важливим економічним компонентом організації медичної допомоги хворим коронарними розладами, підвищить ефективність соціально-психологічної реабілітації.

16 ХРИСТИЯНСЬКИЙ ГУМАНІЗМ В СИСТЕМІ КОНФЕСІОНАЛЬНОЇ ДУХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
(на прикладі протестантизму)

Поняття християнського гуманізму традиційно посідає центральне місце в протестантській етиці. Ця традиція бере початок з Реформації, яка в своїй еволюції пройшла два етапи. Перший позначений наявністю світських гуманістичних тенденцій в реформаційній ідеології, існування гуманістично-реформаційного руху як єдиної, нерозчленованої течії суспільної думки. У цей період ідеї християнського гуманізму спрямовуються у русло нового витлумачення християнства – не як догматичної, формально-обрядової системи, а як широкого, поза віросповідного вчення про людину, її моральність, громадянську гідність. Це, по суті, була переробка християнської етики в дусі Еразмової “філософії Христа”. Однак таке розуміння християнського гуманізму зазнало суттєвого корегування з боку офіційного протестантизму, який визначив другий етап Реформації – етап переорієнтації на власне релігійний зміст ідеології, актуалізацію доктринальних засад християнства, оформлення нових символу віри і церковного інституту і як наслідок – відокремлення від світського гуманізму. В теологічних побудовах Лютера, Меланхтона та особливо у систематизованій доктрині Кальвіна концепція християнського гуманізму отримала остаточне оформлення як елемент конфесіональної духовної діяльності протестантського типу. Однак це оформлення не означає цілковитий розрив з раньореформаційною традицією.
Звернемось до концепції християнського гуманізму у її сучасній протестантській транскрипції, яка зберігає висхідні засади християнської етики і водночас спрямовує їх на суспільні реалії кінця ХХ ст. Йдеться, з одного боку, про особливу актуалізацію самої соціально-етичної проблематики, її поглиблення, урізноманітнення, а з другого – про помітне розширення діапазону мирських устремлінь віруючої особи і самої церкви, які спрямовуються у суспільні, виробничі, освітні, культурологічні, навіть політичні сфери буття.
Отже, очевидним є прагнення протестантської церкви щодо посилення етичного начала в усій життєдіяльності сучасної людини. Це означає вироблення такої позиції особи, яка була б співзвучною ідеалу Христа. Протестантська етика особливо наголошує: в Його Нагорній проповіді міститься те принципово нове, що відрізняє християнську мораль від багатьох інших – релігійних й світських – етичних систем.
Христос не просто вимагає від людини дотримуватися елементарних норм поведінки, а пропонує нове розуміння самої моралі як критично осмисленого способу життя, як необхідної основи духовності, формування своєї самосвідомості. Мовою віруючих це означає шлях творення нової людини, яка прагне духовного вдосконалення. Не випадково в низці заповідей Христа саме любов до Бога і до ближнього висувається на перше місце. Ця ж заповідь – не абстракція. Вона розуміється як наказ про гуманні відносини між людьми, про людськість як головний принцип соціального буття.
Така, на перший погляд, суто аксіологічна інтерпретація біблійного матеріалу в протестантизмі чітко орієнтована у практичне русло життєдіяльності людини. Сама ж протестантська етика безпосередньо простягається на буденне, сімейне, особисте життя віруючого, у сферу його між особових відносин, суспільного буття. Одне з центральних місц посідає тут трудова діяльність. Протестантська етика прагне виховати повагу до праці, націленість на глибоке оволодіння професією, максимальне розкриття своїх здібностей, досягнення життєвого успіху, що оцінюється як важливий показник морального обличчя людини. У свою чергу відповідальне становлення до праці визначає характер відносин віруючого в сім’ї, трудовому колективі, розуміння свого суспільного і громадянського обов’язку. Справжній віруючий, за протестантською моделлю християнського гуманізму, не може стояти осторонь проблем суспільства, покликаний брати участь у соціальному служінні – бути філантропом, миротворцем, наставником підростаючому поколінню, учасником екологічних рухів, доброчинної медичної допомоги тощо. І це не просто заклики; йдеться про конкретну практичну роботу, яку проводять усі без винятку протестантські конфесії.
Цілком очевидно, що подібна діяльність відповідає цілям гуманістичного перетворення сучасної людини і сучасного суспільства, сприяє соціальній та духовній цивілізації, яка відроджується в Україні.

ВИСНОВКИ

У звіті кафедри за 2004 р. розглядаються методологічні та світоглядні аспекти визначення місця та ролі особистості в мозаїчній картині світобудови.
Незважаючи на окремі недоліки (наприклад, слабкий зв'язок окремих досліджень між собою) отримано наступні результати обраних виконавцями розділів:
а)розкрита сутність та фактори традиційних цивілізацій на початок третього тисячоліття;
б) досліджено філософські проблеми становлення планетарної цивілізації і культури;
в)вивчається питання "Нова Європа": інтеграційні процеси та ідентифікація;
д) обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення процесів соціалізації особистості (культурологічні та психологічні аспекти);
ж) професором О.М. Чернишом представлена нова методологія основ дослідження маргіналізму та кримінальних маргінальних груп в Україні.

РЕКОМЕНДАЦІІ

В контексті вивчення актуальних проблем розвитку загальнолюдської цивілізації необхідно посилити впровадження філософських, культурологічних та політичних досліджень.
Будь-яка теоретична проблема, яка пов'язана з сучасним розвитком українського суспільства сьогодні не може досліджуватися зусиллям однієї гуманістичної науки. Більш того, тільки методами комплексного та системного аналізу, з урахуванням останніх новітніх висновків сучасного суспільствознавства, можна досягти конкретного наукового результату та сформулювати практичні рекомендації щодо його реалізації.
В результаті наукового дослідження пропонуються наступні рекомендації:
а) українське суспільство знаходиться на переломному етапі саморозвитку, подальший етап , якого орієнтований на врахування всіх передумов та векторів цивілізаційних процесів;
б) слід розглядати постіндустріальне, інформаційне суспільство не як наступний етап техногенної цивілізації, а як перехідну стадію до нового типу цивілізаційного розвитку. При цьому слід чекати на радикальні зміни базисних цінностей (сенсів світоглядних універсалі) техногенної культури;
в) філософськими та культурологічними підвалинами розбудови громадянського суспільства в Україні повинні стати загальнолюдські та етнонаціональні цінності, конституційні норми та свободи, моральні та релігійні традиції українського народу;
д) спрямувати увагу на розширення проявів людиною особистісної сутності; опрацювати "Стратегію Людини", яка включала б реалізацію філософського, наукового, естетичного та етичного потенціалу сучасної людини, прийнятного для неї розвитку тої, до якої вони включена;
ж) вся діяльність має біти спрямована на формування особистості громадянина України - відповідно студента вищого учбового закладу - веде до розробки проблем молодої науки - філософії освіти, яка базується на ідеалах істини, добра і краси. Завдання освіти не в тому, щоб отримати ерудовану людину, вона повинна бути культурною, моральною активною.

ПЕРЕЛІІК ПОСИЛАНЬ

1 Дергачов В.А. Геополітика. К., 2000
2 Трансформации в современной цивилизации: постиндустриальное и постэкономическое общество/ Материалы, "круглого стола" //Вопросы философии, 2000.-№1
3 Мальцев Г.И. Право и культура .- М., 2004
4 Нерсесянц В.С. Философия права. -М., 2003
5 Технология власти /Под. ред. Р.И. Соколова.-М., 2003
6 Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства.-М., 1991
7 Фошер А.Я. Культурология для культорологов: Учебное пособие. -М., 2002
8 Кондратьев Н.Д. Проблема экономической динамики.-М., 1989
9 Паншин В. Циклы и ритмы истории. Рязань, 1996
10 Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991
11 Гегель Г.В. сочинения. М., 1959, т.VIII
12 Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество.-М., 1992
13 Тойнби А. Дж. Постижение истины. - М., 1991
14 Клягин Н.В. Происхождение цивилизаций.-М., 1993
15 Цибуля А.Н. Психологія творчості.-К., 2000
16 Библер В.С. От наукоучения - к логике культуры. Два философских введения в ХХІ век. -М., 1991
17 Бытие человека в культуре. Опыт онтологического подхода. -К., 1992
18 Ле Гофф. Цивилизация средневекового запада. -М., 1992
19 Малявин В.В. Китайская цивилизация. -М., 2000
20 Менегетти А. Психология лидера.-М., 2002
21 Мескон М.Х., Альберт М. Основы менеджмента.-М., 1992
22 Мельниченко В.Г. Молодежь и современность.-К., 1999
23 Спорт-экспресс. 2003, №8